ІЛЛЯ ІСУПОВ / "КОЛУМБАРІЙ" ВОСКОВИХ ПЕРСОНАЖІВ
17.12.2009 — 15.01.2010
Київ, четвер, 17 грудня, 19.00 - галерея "Колекція" відкриває новий персональний проект відомого київського художника Іллі Ісупова "Колумбарій" до якого увійдуть воскові скульптури та "підкальковий" живопис.
Майкл Джексон, Наполеон Бонапарт, та разом із тим совкова піонерка та решта "електорату" постануть у новому проекті Іллі Ісупова із барикад китайських сумок у клітинку під народно-дерев'яним дахом… Легке загравання із революційним пафосом відомої картини Делакруа "Свобода, що веде за собою народ" у цій масштабній інсталяції як ніколи влучно апелює до сьогоднішніх українських реалій, враховуючи і навколополітичні.
Ілля Ісупов, автор виставки: "Колумбарій" - це слово, яке можна трактувати двозначно: як дещо гарне, приємне, або водночас, сумне та кінечне. Так і мої герої можуть здаватися веселими, але я не створював їх "однозначними", мені важливо було досягти виразності не прямолінійно. У пам'яті завжди існує дещо перебільшені образи моїх персонажів, тому я звертаюся до нових незвичних матеріалів, таких як віск чи калька".
За словами мистецтвознавця Олександра Соловйова, Ісупов органічно тримається на межі жанровості, абсурду та гротеску. У сюжетах автору властиві підкреслена наративність, щира інфантильність, зміна звичної повсякденності на жахіття. Чим більше гротеску у роботах Ісупова, тим більш неочікуваними є художні матеріали. Віск, пластмаса, калька перемішуються у складній грі, тонко балансуючи між кічовою підробкою та великим мистецтвом. Стилістична манера Ісупова, де щедро використовуються традиції лубка, естетика модерну початку 20-го століття, коміксів та відголоски стилю "арт-брют" - все це синтезувалося у неповторний, дуже індивідуальний стиль.
Ілля Ісупов почав активно виставлятися із початку 90-х років, і належить до покоління "нової хвилі". У 1993 році відбулася перша спільна виставка із Іллєю Чічканом "Мутація ген", далі автор презентував великий власний проект "Бананова республіка", де у серії розфарбованих офортів переважали казкові та побутові сюжети. У кінці 90-х Ісупов сфокусував свої графічні та живописні пошуки через призму комп'ютерної анімації та інших медіа. У 2000-і автор продовжує експерименти із темами, стилістикою та матеріалами, створюючи проекти "Пляж" та "Омут", де об'єднуються скульптурні та живописні об'єкти і з'являється інтерес до персонажів політикуму.
Маючи неабиякий сценографічний талант - Ісупов вибудовує казкову атмосферу, в якій можливі безкінечні перевтілення, що дозволяють поринути у світ дитячих мрій. Так, наприклад, останній проект Іллі Ісупова був відкритий у одній із найбільших московських галерей "Тріумф" і мав назву "Золоті яйця", де автор візуалізував колективну мрію, що приховано у казці про курочку та золоте яєчко.
Нещодавно робота Іллі Ісупова "Громадянин" була успішно продана за майже $ 6500.
на найавторитетнішому аукціоні сучасного мистецтва Philips de Pury & Co, що пройшов у Лондоні.
Відкриття виставки відбудеться 17 грудня, як завжди у четвер, о 19.00 за адресою: Київ, вул. Паньківська, 8, галерея "Колекція". Більше інформації, коментарі та репродукції отримайте у Дарини Жолдак, директорки галереї Ю.Когутяка "Колекція" за zholdak@collectiongallery.com.ua або zholdak@gmail.com та за тел.: 067 401 12 01
www.collectiongallery.com.ua
ІЛЛЯ ІСУПОВ
Ілля Ісупов почав активно виставлятися з початку 90-х років. В 1993-му відбулася його спільна з Іллею Чічканом вискавка "Мутація ген", а роком пізніше він представив розгорнутий індивідуальний проект під назвою "Бананова республіка". Основу цих експозицій становили великі аркуші, виконані у своєрідній, авторській техніці акварелі, а також чорно-білого або підфарбованого офорта. Переважали казкові й побутові сюжети. Підкреслена наративність, фабульність, щира інфальтильність, де повсякденність перетворюється у фільм жахів, стримана колірна гама, немов приглушена сіро-синьою завісою - розпізнавальні риси цих робіт. Тоді ж, загалом, і склалася стилістична манера художника, у якій упізнаються традиціі лубка, естетика модерну початку 20-го століття, коміксів, відгомони арт-брют (спершу в аркушах "Жінка із птахами", "Королева Шанхая", "Туз бубновий", тіла персонажів яких буквально вкриті татуюваннями). Йому вдалося синтезувати все це у власний, неповторний і дуже індивідуальний стиль.
Своєрідністю творчого стилю, також заснованого на переломленні декадансного та похідного від мистецтва наїву відчуття світу, відрізняється і живопис на полотні. Але тут виникають нові асоціативні моменти. Якщо робота "Гармонія" з її фізіологізмом, крім усього, викликає у пам'яті манекени італійського "метафізичного живопису", видобудовуючись за принципом проникаючого "патологоанатомічного" погляду, то полотно "003" - це "кінематографічний" фрагмент, начебто нічим непримітний, статичний, однак із нього крапля за краплею виходить ніби закодована екстремальність.
Наприкінці 90-х Ісупов сфокусував свої графічні й мальовничі пошуки крізь призму комп'ютерної анімації в мультимедійному проекті "Жага/Інтерактивний об'єкт бажання". Ця робота стала знаковим експериментом сполучення у дивовижній відеотканині традиційної "картинної" техніки із потенціалом нових технологій, який помітно розширює образ, - морфіном, анімацією, електронною музикою. У "Жазі" цитати з його колишніх творів утягуються в послідовну серію трансформацій і мутацій. Сама казкова атмосфера багатьох опусів художника одразу припускала можливість нескінченних вигадливих перевтілень, воскресаючи світ дитячих мрій, де несподівані й фантастичні зміни стають можливими.
В 2000-і автор свої експерименти з темами, стилістикою, матеріалами. Чорно-білий грізайлевий монохром його полотен, що увійшли до серії "Пляж", невигадливих и ніби недбало прописаних, створює ефект ніби змазаного фотознімка та ностальгію за якоюсь збіглою епохою. У циклі, показаному на віставці "Вир", з'являются воскові об'єкти, де скульптурні й картинні зачини поєднуються воєдино. Стає опуклим інтерес художника до персонажів політики. Як і раніше, Ісупов органічно втримується на грані жанровості, абсурду та гротеску. Чим більше гротеску у зображенні, тим більш неочікувані матеріали використовує майстер. Віск, пластмаса, калька… Зокрема, саме на цю основу накладає живопис художник в одному зі своїх останніх циклів "Золоті яйця", грайливій візуалізації колективної мрії із казки про золоте яєчко, перемішуючи, балансуючи у складній грі між кітчевою штукенцією та великим мистецтвом.
© Олександр Соловйов, 2009
ІЛЛЯ ІСУПОВ
У мене все почалося дуже рано - в 15 років. Без надриву. Виставки доперебудовні - у Союзі художників. Робив акварелі...
Почалася перебудова, вся ця гласність. Стали виставляти Тістола, Реунова. Пішли союзні виставки. Молодих художників стали показувати. Був ривок.
…Хвиля еміграції. Вивозили картини - гроші знецінювалися. Було досить весело. Я навіть багатий став на ті часи.
Ми потрапили в перехідний період. Нам повезло. Нікуди не емігруючи, кілька разів емігрували.
Завжди є незадоволеність тим, що відбувається. Залишаючись на місці - легше адаптуватися. Ти не пристроюєшся до нового часу, ти вже в ньому. Елемент особистої участі. Мене завжди підігрівала ця реакція. Нове покоління виросло, надихаючись тим, що ми робили.
Вік, час... Герой. Герої дорослішають разом із тобою (герої моїх картин). Мене в дитинстві питали: "А чому в тебе немає старих людей?"...
Закінчив школу (РХСШ ім. Т. Шевченко -
прим. ред.). Сенсу поступати в той самий інститут не було. Уже пережовування насправді. Навколо така хвиля! Який зміст?
Працюй - виставляйся. Художник мав думати, заради чого кудись іти.
Роботи створювалися шляхом експерименту. Коли починає чіпляти - неважливо як. Тоді це було б таке хіпі. Щось щиросердне. Обов'язково незвичайне.
Для художника - це круто. У хаос працювати простіше. Західна кар'єра - напевно, можлива. Кабаков домігся результату. Але особливо реалізувати себе не дають. Гнилицький у Німеччині. Важко. Поки не закінчиться останній німець. І Савадов поїхав. Усі відчули, що впираєшся в якусь стіну. Рости простіше з дому. Це марафон.
Але вже навчилися відчувати себе в такому загальному форматі, а не просто кружком самодіяльності. Тоді був трошки наїв. Ілюзії. Коли в школі вчилися, нам здавалося - досить перебігти кордон, і всіх зустрінуть із букетами квітів.
У 19 років я потрапив до Лондона. Був такий дилер, за сумісництвом письменник (досить відомий) - він формував колекції для фондів. Приїхав у Москву. Відібрав роботи.
А мені допоміг випадок. У мене купили роботи англійки в Києві, а потім від них намагалися позбутися в Лондоні. І ці роботи трапилися йому...
Я був наймолодший. Там опинилися АЄСи, велика компанія - переважно москвичі (згодом багато хто виявився українцем). У мене продалися роботи. Застряг в Англії роки на два. Випадково вийшло. Займався виставками. Дивний час - усе захльостувало (навезли) російським соцартом.
У Києві бував наїздами. Тут цей хаос почався. Потяги їздять - не їздять. Купони. Відбувалося щось незрозуміле. Пам'ятаю - приїхав, а всі дивляться відеомагнітофони. Вся історія кіно за скількись там років. У всіх майстернях цей відеомагнітофон. Навіть батьки, які мене не бачили рік, - ми з ними розмовляємо, а вони паралельно так поглядають на екран.
Це були просто паралельні світи. Совок і західний світ. Мегарізниця. Ставлення до виробництва картин, розвитку, галерейні схеми. Усе це покоління, особливо наші батьки. Тоді працював комбінат. Картини (картини-халтури), які робиш на замовлення, і роботи, які створюєш для себе. Було незрозуміло, як з ними бути. Єдиний вихід - великі групові виставки, куди можна було щось протиснути, заявити про себе.
Взагалі дивно, що все так вписалося плавно. Нормальна еволюція. Оте покоління, інше, котре сьогодні - Жанна Кадрова тощо, - вони вже стали прагматичні. Вони виросли на новій системі. Ставлення до виробництва, виставочна діяльність. Ми починали на допотопному рівні.
Виховання таке - я, наприклад, взагалі продавати нічого не можу. Витрачати можу. Можу заробляти якимись іншими способами, але продавати картини... Мені простіше, коли картини грошей не приносять, ніж робити щось свідомо на продаж. Заробляти чимсь смішним, паралельним.
По-перше, щоб не впиратися носом. Коли один, у своїй майстерні - сидиш-сидиш... Уже починаєш висмоктувати з пальця. Необхідні якісь свіжі емоції. Усі один одного знають, усе перетерли, далі нікуди. А так, нове середовище - завжди весело.
…Чим тільки не займався. Татуювання робив. Потрапив до Нью-Йорка - один мій приятель, емігрант, напоумив. Сказав, це як швець. 1993 рік. Було незвичайно. Перетворилося на паралельний промисел. Поки не набридло.
Займався (і зараз іноді підробляю) створенням декорацій, сценографією. Коли ти ланка якогось механізму - робиш не авторську роботу. Художникові корисно - набираєш-набираєш... По суті, що б не робив - ростеш завжди. Якщо це без ненависті.
Принципово я не змінився. Можливо, характери якісь. Із віком - уже не так інфантильно.
Підхід (завжди був) - ніби на грані. На межі. Не дуже серйозно, але водночас це не пародія.
…Ти займаєшся експериментом. Якісь дріб'язки, з якими починаєш возитися. Як працює система. Є багато сюжетів, які сидять у тебе в голові - можуть сидіти із самого дитинства. Вони, у принципі, смішні, але їх однозначно зробити не можна. Взяти просто й намалювати - вийде дурниця. Занадто прямолінійно. Забракне якогось простору або ще чогось, щоб домогтися виразності, яку собі уявляєш.
У пам'яті живе не фотографія, а розпливчастий, дещо перебільшений образ. Тому експериментуєш із новими матеріалами, з новим способом вираження. Це може бути віск, калька, що завгодно (
Вир, 2007, Просо, 2008, галерея "Цех", Київ - прим. ред.). Виразити сюжет, що ніяк не лізе у звичайний формат. Інший ефект.
Український колекціонер - все одно купує українське. Той же Саачі (Чарльз Саачі -
прим. ред.) підігрів свою команду (YBA,
Young British Artists - прим. ред.). Я думаю, якби тоді не було такого підігріву - воно б усе застрягло, поспивалися би всі. Це ми можемо в сплячку залягти - у нас багатий досвід виживання. Західний художник, якщо він не працює, - то це все.
Росія... Ми вже перестали бути схожими, хоч і говоримо однією мовою. Тут спосіб життя спокійніший. У Росії сильно відзначається надрив. У Москві це особливо помітно. Така паніка. Країна величезна - величезний механізм. Їх мучить дрімуче пияцтво в селах, ці панельні будинки. У нас теж є, але там більше харду такого.
Той самий дореволюційний Київ, булгаковський Київ - це не Москва. Інша атмосфера. Клімат інший і внутрішній клімат інший. Спокійніше, добріше. Напевно, ближче до Європи.
Мовне питання - взагалі безглузде. Я, наприклад, подивлюся телевізор, потім не можу згадати, якою мовою програма йшла - російською, українською або англійською. Яка різниця...
Можна жити в одному місці, виставляти в іншому. У мене зараз виставка пройшла в Москві (Золоті яйця, 2009, галерея "Тріумф" -
прим. ред.). З розвитком Інтернету, користуючись хоча б скайпом, можна розмовляти з усіма частіше, ніж якби ми жили на сусідній вулиці. Коли ти брата бачив востаннє взагалі? Учора. А він у Нью-Йорку!
