15 ХВИЛИН СЛАВИ: персональний проект Андрія Галашина
27.05 - 27.06.2010
15 ХВИЛИН СЛАВИ
від львівського художника з Коста-Ріки
Київ, четвер, 27 травня, 19.00 - галерея "Колекція" відкриває новий персональний проект "15 хвилин слави" молодого українського автора, фіналіста премії Pinchuk Art Prize АНДРІЯ ГАЛАШИНА.
Близько 10 живописних робіт та 2 монументальні скульптури присвячені соціальним шаблонам вічної молодості та слави, під впливом яким існує сучасна людина. Героїні нової серії Андрія Галашина загинули у цій боротьбі, але поразку свою не визнали - у чому, власне і полягає трагікомізм ситуації.
Жінка на пляжі, що намагається виглядати по-молодецькому, нагадуючи Донателлу Версаче із новим бюстом, що ніби приклеєно до старого тіла - виглядає переможницею на тлі товарок своєї вікової категорії. Але це Піррова перемога. Як зазначив хтось із класиків з приводу манії омолодження: можна розгладити зморшки, але куди ж при цьому подіти маразм?
Розмірковуючи іронічно - Андрій Галашин використовує стилістику поп-арту (що уперше почав рекламувати тіло як товар), хоча тут з'являється реклама навпаки, анти-реклама - запропонований "товар" уже не у тій кондиції. Із арсеналу поп-арту (що у якості критерію оцінок того, що відбувається апелює до поняття "поп-смаку") Галашин запозичує розтиражовані на поверхні полотна текстові лого, що несуть головні кодові послання для зомбі нашого часу - середньостатистичного споживача.
Вони ніби запозичені із його "дошки бажань": я геніальний, я зірка, я модний... Всі ці мантри звучать фальшиво і кумедно, але тим не менш - критикуєш чи ні, а у силі їх впливу на масову свідомість поки сумніватися не доводиться...
Не дивлячись на молодий вік для Андрія це вже 7 персонална виставка, попередні персональні та групові проекти відбувалися у США. Конкурс кращих молодих художників PinchukArtPrize повернув ім'я автора на Україну.
Андрій Галашин: "Щодо мого творчого повернення... До приiзду в Киiв я займався вiдкриттям для себе арт ринкiв Америки як Пiвнiчноi так Пiвденноi. I Коста-Рikа в цьому випадку - моя тропiчна майстерня. I зручне стратегiчне положення для працi. Адже в сучасному глобальному свiтi творити можна де завгодно.При цьому, не забуваючи свое походження. Тому виставлятися на Украiнi для мене особливо важливо".
Відкриття виставки за участю автора відбудеться 27 травня, як завжди у четвер, о 19.00 за адресою: Київ, вул. Паньківська, 8, галерея "Колекція". Більше інформації, коментарі та репродукції отримайте у Дарини Жолдак, директорки галереї "Колекція" за zholdak@collectiongallery.com.ua або zholdak@gmail.com та за тел.: 067 401 12 01
www.collectiongallery.com.ua
Віктория Бурлака
Проект Андрія Галашина у галереї "КОЛЕКЦІЯ" 27.05.2010
15 ХВИЛИН СЛАВИ
Енді Ворхол обітцяв, що у майбутньому кожен зможе претендувати на власні п'ятнадцять хвилин слави. Ці слова стали пророцтвом, абсолютною реальністю, з тією лише різницею, що сьогодні кжен повинен претендувати на власні п'ятнадцять хвилин слави - і чи не примусово. Ти маєш бути перед очима - бути публічною особистістю, а не "людиною натовпу". Мас-культура тримається на цьому розподілі - натовп та його кумири, "зірки" - та їх прихильники. Перебування у статусі "зірки" є досить короткочасним - вони згасають щойно з'явилися: шалена конкуренція призводить до миттєвої ротації...
Невелика справа: для того, щоби вибратися нагору треба лише спіймати ритм часу, відповідати його мобільності. Тому саме "лузери" випадають із "лихоманливого" темпу життя: це раніше воно могло бути споглядальним чи активнимм. Сьогодні нас позбавляють вибору, як і часу для самопізнання. Не зважаючи на усі модні коучингові програми гармонізації особистості, мало хто прислуховується до себе і розуміє, що йому насправді необхідно. Вся ця "лірика" індивідуації асоціюється із хибними цілями та хибними цінностями. Соціальна адаптація - ось чого насправді вимагає час. Ми вимушені прагунти до запропонованих благ - така вже риторика втраченої свободи. Успішність стає "категоричним імперативом" соціума стосовно особистості. Ти не маєш права зволікати - застрибуй до останнього вагону поїзда успіху. Суспільство ніби гладка домогосподарка, яка намагається заповнити соціальною та професійною реалізацією дитини власну нереалізованість, тягне своє дитя, що пручається, на Олімп. У психології існує поняття "материнських" скриптів" - чужих нам по суті приписанням. Закладені в дитинстві - у зрілому віці овни продовжують відводити людину у протилежний бік розуміння своєї власної мети. Базовий скрипт - це славнозвісне be cool…
Ще один із таких соціальних приписів, що формує проблематику мас-культури - бути вічно молодим. Культ тіла - один із наслідків так званої біополітики, всебічного державного контролю над долею людини, яка тепер не володіє ані власним життям, ані власною смертю. Людина має виснажувати себе у тренажерних залах і користуватися усіми "know-how" у галузі здорового харчування, фармацевтики та косметології, бути здоровим та красивим. Має бути завжди у формі, оскільки тіло стає товаром, до того ж одним із найпотрібніших. Тому люди, що відчувають та виглядають адекватно своєму біологічному віку - це люди не у "тренді". Ми стаємо усе більш інфантильними у мисленні: наш психологічний вік усе далі не встигає за біологічним... За Бегбедером - справжні мачо не задивляються на дорослих жінок. "Ідеал" краси часу вже має присмак педофілії - найбільшим попитом користуються п'ятнадцятирічні анорексичні дівчата. Якщо реальність жорстока і "зоряний час" сучасних красунь спливає швидко, - для його продовження винайшли ботокс і силікон. Але ці тимчасові заходи все ж не вирішують питання кардинально, тема незворотнього старіння викликає такий панічний страх, що потрапляє до рейтингу "вічних питань", що викликають найбільший ажіотаж поряд із смертю та сексом. Найбільш відвідуваними є інтернет сайти, що нашпиговано плітками із життя зірок, майорять їх фото та відео із серії "вони програли у боротьбі із часом"...
У цій боротьбі загинули, але поразку свою не визнали - у чому, власне і полягає трагікомізм ситуації - і героїні нової серії Андрія Галашина. Жінка на пляжі, що намагається виглядати по-молодецькому, нагадуючи Донателлу Версаче із новим бюстом, що ніби приклеєно до старого тіла - виглядає переможницею на тлі товарок своєї вікової категорії. Але це Піррова перемога. Як зазначив хтось із класиків з приводу манії омолодження: можна розгладити зморшки, але куди ж при цьому подіти маразм? Розмірковуючи іронічно - художник використовує стилістику поп-арту (що уперше почав рекламувати тіло як товар), хоча тут з'являється реклама навпаки, анти-реклама - запропонований "товар" уже не у тій кондиції. Із арсеналу поп-арту (що у якості критерію оцінок того, що відбувається апелює до поняття "поп-смаку") Галашин запозичує розтиражовані на поверхні полотна текстові лого, що несуть головні кодові послання для зомбі нашого часу - середньостатистичного споживача.
Вони ніби запозичені із його "дошки бажань": я геніальний, я зірка, я модний... Всі ці мантри звучать фальшиво і кумедно, але тим не менш - критикуєш чи ні, а у силі їх впливу на масову свідомість поки сумніватися не доводиться...
© Вікторія Бурлака, 2010
